Чи буде 17-й рік знову революційним? Ч.1.

Може буде, але для кого? /текст розбито на дві частини/
Що станеться з Україною в 2017 році? Як можуть виглядати сценарії розвитку ситуації? Що буде відбуватися з Україною, якщо будет змова між США, Росією та Європою? Відповіді на ці та інші питання ви можете отримати в доповіді співзасновника Українського Інституту Майбутнього Юрія Романенка «Межі стійкості. Світ і Україна в 2017 році. Сценарії». Доповідь Юрія Романенка є частиною великого щорічного прогнозу «2017: Виклики та можливості«,  який був  публічно вперше презентований 20 грудня 2016 року в УІМ. Прогноз включає в себе аналіз ключових тенденцій у 2017 році в сфері міжнародних відносин, внутріншньої політики, економіці тощо.

Межі стійкості. Світ і Україна в 2017 році. Сценарії. Ч.1.

Юрій Романенко, Український Інститут Майбутнього, "Хвиля"

Розглядаючи сценарії розвитку ситуації в Україні у 2017 році, ми повинні визначитися з базовими факторами, які визначають хід процесів у країні і в світі. При цьому неможливо зрозуміти перспективи України поза світовим контекстом, оскільки наша держава глибоко інтегрована у глобальну систему. Більше того, тяжка економічна криза різко збільшила залежність України від зовнішньої допомоги, що, в свою чергу, дає змогу зовнішнім донорам диктувати свої умови такої допомоги, виходячи із власних інтересів.

Тому, для того, щоб показати логіку розвитку тих чи інших сценаріїв в Україні, ми спочатку повинні окреслити ключові фактори, якими визначають баланс державної системи України.

Ми виділяємо три ключові чинники, які формують рамки сценаріїв для України:

Перший фактор – легітимність.

Легітимність (від лат. Legitimus – згодний із законами, законний, правомірний) – законність режиму, політичних діячів і лідерів, що відображає якості, котрі випливають не з формальних законів і декретів, а з соціальної згоди і прийняття їх як законних, тобто таких, що відповідають ціннісним нормам з боку самих громадян. Легітимність – це тривала згода більшості прийняти правління певного класу, ієрархії, влади як законне. (1)

Легітимність ділиться на внутрішню і зовнішню.

У свою чергу, внутрішню легітимність можна розділити на легітимність політичного режиму в очах мас і легітимність в очах еліт.

Політичний режим може мати високу легітимність в очах мас, але низьку в очах еліт. І навпаки. Одночасно висока або низька легітимність в очах еліт і мас є одним із критеріїв високої або низької внутрішньої стійкості політичного режиму.

Зовнішня легітимність відображає законність політичного режиму в очах зовнішніх акторів.

Приклад: Радянський Союз на початковому етапі мав низьку зовнішню легітимність за високої внутрішньої. Тому Кремль намагався постійно її розширити, здійснюючи спритні дипломатичні маневри, як це було у випадку укладення Рапалльського договору 1922 (2) року, який встановлював дипломатичні відносини між РРФСР і Веймарською Німеччиною.

Для України визначальною є зовнішня легітимність з боку США, Росії, країн Європи, Китаю, меншою мірою таких регіональних гравців як Туреччина, Індія, Японія та інших.

Другий ключовий фактор – ресурси.

Ми ділимо ресурси на кілька типів – економічні, силові, організаційні, ідеологічні.

Економічні ресурси – це сукупність матеріальних і нематеріальних чинників та засобів, що забезпечують безперебійне функціонування суспільного виробництва і відтворення. Виділяють такі їх види: природні (сировинні, географічні); трудові (людський капітал); капітальні (фізичний капітал); оборотні кошти; фінансовий капітал; підприємницькі здібності; інтелектуальний потенціал та ін (3).

Силові ресурси – це сукупність тих чи інших інструментів, які політичний режим здатний направити на захист своїх інтересів.

Організаційні ресурси – системи звітності, планування, контролю, а також неформальні зв’язки всередині соціальної організації, спрямовані на максимально ефективне використання економічних та інших ресурсів.

Ідеологічні ресурси – система ідей, що визначають відносини усередині певного суспільства і політичного режиму, а також його відносини із зовнішнім світом.

Зазначені типи ресурсів становлять сукупність ресурсів, що визначають внутрішню стійкість політичного режиму. Один тип ресурсів може компенсувати інший тип.

Приклад № 1: Поява держави Ізраїль у 1948 році характеризувалося відсутністю потужних економічних і силових ресурсів, які були компенсовані наявністю потужної соціальної організації та ідеології, яка дозволила мобілізувати соціальну енергію єврейського народу і в найкоротші терміни перетворити Ізраїль у потужну в економічному та військово-політичному плані державу.

Приклад №2: Сучасна Росія являє собою приклад поєднання величезних економічних ресурсів із силовими при слабкій організації та потужних ідеологічних ресурсах. Хоча Росія дуже неефективно витрачає свої економічні ресурси через корупцію та низьку якість державного менеджменту, але їхній величезний обсяг дозволяє компенсувати брак організації, щоб підтримувати на досить високому рівні військово-політичну міць і роботу пропагандистської машини, яка тримає населення в фокусі ідеології Кремля ( Русскій мір, духовні скріпи в форматі зв’язки РПЦ з владою тощо.)

Ресурси є динамічною величиною, і баланс між ними може змінюватися в той чи інший бік.

Третій ключовий фактор – зовнішня підтримка.

Зовнішня підтримка політичного режиму – це сукупність дій, спрямованих на забезпечення його стійкості за допомогою економічних, ідеологічних, організаційних і силових ресурсів.

Зовнішня підтримка не дорівнює зовнішній легітимності, оскільки політичний режим може мати досить низьку зовнішню легітимність, але при цьому отримувати зовнішню підтримку. Як приклад можна навести Україну в 2016 році, коли зовнішня підтримка існуючого політичного режиму Петра Порошенка з боку США та Європи здійснювалася в умовах падіння довіри до нього.

Базові глобальні сценарії у 2017 році

Після того, як ми описали (нехай і в гранично спрощеному вигляді) ключові фактори, що визначають баланс державної системи України, зосередьмося на окресленні сценаріїв на глобальному рівні, оскільки залежність України від зовнішніх чинників робить її надзвичайно чутливою до тієї чи іншої конфігурації, що може скластися у 2017 році.

Для початку ми повинні розглянути мотивації провідних гравців, чиї інтереси впливають на українські процеси, або важливі з точки зору впливу на мотивації інших геополітичних акторів, які мають інтереси щодо України.

Мотивації ключових геополітичних акторів

США – їхня мотивація має стратегічно оборонний характер, але тактично на ряді регіональних геополітичних майданчиків дії Вашингтона можуть бути наступальними. Америка зацікавлена в тому, щоб зберегти свій поточний статус найпотужнішої глобальної держави у світі, яка має переважні позиції у військово-політичній, фінансовій, економічній і технологічній сферах. Однак щойно завершені президентські вибори в США показали, що Америка переживає «імперське перенапруження», яке полягає у втомі від численних витрат на підтримку глобальної інфраструктури гегемонії. Це призвело до того, що американський білий середній клас підтримав позиції Трампа, який вказував на необхідність повернення до ізоляціонізму.

Чим відрізнялися точки зору на зовнішню політику Гілларі Клінтон і Дональда Трампа?

Демократи у США підтримували необхідність збереження глобальної інфраструктури присутності (домінування) США як ключового елементу їхньої могутності й добробуту. З цієї точки зору, позиції Гілларі Клінтон можна охарактеризувати як глобальний консерватизм.

Дональд Трамп виступив із програмою радикального консервативного ізоляціонізму, який повинен вирішити завдання перезапуску американської економіки і різкого зменшення витрат на зовнішню політику, шляхом їх перекладання на союзників (4). Це не означає, що зовнішня політика Трампа буде менш активною, ніж у його попередників. Навряд чи це можливо, з огляду на залежність США від доступу до сировини, ринків збуту своєї продукції і просто виходячи з міркувань національної безпеки. Однак Трамп кардинально скорочуватиме витрати на ті напрямки, які будуть обрані як другорядні.

Європейський Союз – займає і стратегічно, і тактично оборонну позицію. Фіскальна криза послаблює його економічну міць і єдність, а проблеми з мігрантами посилили тиск на політичні режими в низці ключових країн ЄС. Брексіт у липні 2016 року став яскравим вираженням цієї тенденції, яка може бути посилена в ході президентських виборів у Франції та парламентських виборів у Німеччині. Тому Європа боїться нових ризиків, які можуть призвести до втрати керованості та єдності ЄС. Тому політика більшості країн ЄС матиме консервативний характер і буде спрямована на подолання зростаючих дисбалансів. Таким чином, Європа провалюється в себе, що робить її пасивнішою в зовнішній політиці.

Китай – стратегічно його зовнішня політика має наступальний характер, але тактичноПекін може займати вичікувальну позицію в низці регіонів, щоб не отримати конфлікти, у яких він не зацікавлений. Китай розуміє, що якщо процеси розвиватимуться за лінійною логікою, то через 20-30 років він стане занадто великим, щоб його інтереси могли ігнорувати США і Європа. Тому він уникає конфліктів, які можуть змінити його модель, яка також перебуває під дедалі більшим тиском через зростання глобальної турбулентності та конфліктності у відносинах зі США. Як відомо, Трамп позначив Китай як одну з ключових проблем Америки, тому відносини по лінії Вашингтон-Пекін можуть бути суттєво переглянуті після кількох десятків років тісної кооперації, яка стала можливою після історичних візитів Ніксона й Кіссінджера у 70-ті роки минулого століття. За цією логікою Пекін підіграє час від часу Росії, яку використовує для того, щоб шантажувати Захід можливим альянсом із Москвою. Однак на цьому етапі реально КНРне зацікавлена у педалюванні конфлікту з Заходом, оскільки критично залежить від доступу на ринки США, ЄС і Японії з трильйонними оборотами. Крім того, Китай не контролює глобальні комунікації, тому не може піти на конфлікт зі США, оскільки миттєво буде відрізаний від ринків сировини і збуту своєї продукції. Це загрожує колапсом економіки Китаю і внутрішніми потрясіннями. Тому Китай веде консервативну і стриману політику в тих регіонах, де вона не має базових інтересів.

Росія проводить стратегічно оборонну, тактично вкрай агресивну політику. ЦіліКремля лежать у збереженні контролю над периферією, куди в РФ відносять і Україну для того, щоб в умовах наростаючої глобальної турбулентності та внутрішньої кризи забезпечити питання безпеки. Росія розглядає зміцнення позицій США і Європи на своїй периферії як потенційну загрозу базовим територіям. Тут є якийсь комплекс, пов’язаний із російською історією, коли відсутність зовнішніх географічних перешкод призводила до появи хвиль завойовників, які несли загрозу Москві. Тому Росія відчуває постійну клаустрофобію: їй весь час здається, що зменшення території призведе до втрати обороноздатності. Хоча приводу для цього у неї немає.

Зараз логіка дії Путіна спрямована на те, щоб укласти із Заходом велику Угоду, яка б гарантувала розподіл сфер впливу і відновлення економічного обміну. Кремлю необхідно збалансувати відносини із Заходом, оскільки Росія критично залежить від доступу на ринки Європи. Країни ЄС купують близько 74% російської експортної нафти, а ще 10% бере Білорусь для переробки та перепродажу. При цьому падіння цін на нафту створило величезну дірку у російському бюджеті, яка загрожує загнати Росію у боргову яму вже в 2018-2019 роках, якщо ситуація кардинально не зміниться. А для цього вкрай необхідне примирення зі США та Європою, які мають достатньо інструментів, щоб впливати на формування цін на нафту і газ. Особливо в світлі обіцянок Трампа різко збільшити видобуток нафти і газу в США, що може зафіксувати ціни на нафту на відносно низькому рівні у 40-60 доларів навіть попри намагання ОПЕК підвищити ціну через зменшення видобутку.

Якщо ж Путіну вдасться домовитися з новою адміністрацією США щодо базових питань (розподіли сфер впливу, зняття з порядку денного конфліктних питань), то цілком можливо, що США, Росія і Європа можуть спробувати створити стратегічний альянс, який буде направлений на Азію як головного конкурента трьох ключових християнських блоків і стримування ісламських держав.

Навпаки, Росія буде вкрай зацікавлена у тому, щоб розірвати євроатлантичну зв’язкуСША з Європою, якщо не вдасться нормалізувати відносини з Вашингтоном. ТодіКремль буде прагнути до зміцнення відносин із ключовими державами Європи (Німеччина, Франція, Італія), використовуючи їхні внутрішні труднощі або створюючи їх за допомогою комбінації політичних, військово-політичних та економічних інструментів.

Резюмуючи, легко побачити, що всі ключові глобальні актори націлені на утримання своїх поточних позицій в умовах глобальної нестабільності, намагаючись перекласти витрати на інших. Тільки Китай має стратегічно наступальні позиції, але він обмежений у своєму маневрі залежностями від Заходу.

Росія як найслабший гравець у цій глобальній четвірці схильна до найбільш ризикованої гри, перш за все у відносинах зі США та Європою. Через підвищення ставок Путіннамагається посилити свої переговорні позиції, компенсуючи брак інших ресурсів. Путінграє як джокер, намагаючись через блеф вийти у найбільш вигідні переговорні позиції ізЗаходом та Китаєм, але ті цілком усвідомлюють межі можливостей Росії. При цьому навряд чи можна говорити про те, що сьогодні ключові гравці світової системи зацікавлені в обвалі один одного, оскільки вони бояться пов’язаних із цим ризиків.

Інтереси інших геополітичних акторів важливі для України, але ми не будемо розглядати їх у цьому розділі спеціально, заради збереження лаконічності та компактності доповіді.

Ми виходимо з того, що в наступному році можливі три базові глобальні сценарії, які визначатимуть рамки маневру для Києва, формуючи умови для трьох базових внутрішніх сценаріїв для України.

Розгляньмо спочатку глобальні сценарії:

Сценарій G1 – «Миротворець»

Сценарій G2 – «Прагматичний»

Сценарій G3 – «Конфронтаційний»

Сценарій G1 – «Миротворець»

Сценарій «Миротворець» передбачає, що США та Європа зосереджуються на внутрішніх проблемах, досягаючи домовленостей із Росією щодо ключових тем –Близький Схід, Україна і Східна Європа, ціни на нафту, санкції, боротьба з тероризмом, боротьба з нелегальною міграцією. Нарешті, сторони можуть прийти до стратегічного договору про протидію Китаю.

Дії США: Дональд Трамп основний вектор зусиль спрямовує на внутрішню політику. Використовуючи більшість республіканців у Сенаті й Конгресі, Білий дім запускає масштабне зниження податків, створює законодавчі умови для повернення американського бізнесу в США. Загалом, Трамп починає реалізовувати ключові положення своєї програми.

Разом із Путіним Трамп досягає низки стратегічних домовленостей щодо Близького Сходу та України. Для США головним є перший пакет – щодо Близького Сходу, тут переважають інтереси Вашингтона та його союзників на БС. Перш за все, Ізраїлю.Для Росії головним є другий пакет – щодо України, де переважатимуть інтереси РФ і Європи.

Домовленості щодо Близького Сходу між США і Росією включатимуть визначення державного устрою Сирії після завершення війни, яка перетвориться у федерацію або конфедерацію, де ключові гравці зафіксують контроль над своїми зонами відповідальності. Ключові етноконфесійні групи Сирії отримають той чи інший варіант автономії. Туреччина контролюватиме буферні території на півночі Сирії для недопущення розширення курдського впливу. Асад отримає гарантії недоторканності в обмін на спільні дії проти Ісламської держави.

Вашингтон і Москва також домовляться про координацію протидії ІДІЛу. Очевидно, що при цьому роль Ізраїлю посилиться. Маючи близькі стосунки і з Вашингтоном, і з Москвою, Тель-Авів буде використовувати відкриті можливості для зміцнення своєї безпеки у рамках боротьби з ісламськими радикалами і тероризмом.

Швидше за все, в такому сценарії відбудеться охолодження відносин США ізСаудівською Аравією. Трамп навряд чи буде дотримуватися лінії зовнішньої політикиБарака Обами, який блокував судові позови з боку американських громадян доСаудівської Аравії, чиї громадяни були причетні до терактів 11 вересня 2001 року.

У цьому сценарії Трамп дотримуватиметься тієї логіки, яку позначив під час виборчої кампанії – оптимізація витрат на зовнішню політику, які перекладаються на союзників у регіонах (5). Тому нова адміністрація приділятиме менше уваги НАТО, підштовхуючиЄвропу до більших витрат на безпеку, або буде намагатися зберігти НАТО вимагаючи збільшення фінансування програм безпеки Європою. Цей процес проглядається вже тепер (6).

Дії Європи: ЄС і далі перебуватиме у глибокій кризі, яка буде пов’язаний зі зміцненням позицій євроскептиків після Брексіта. На президентських виборах у Франції у квітні 2017 року переможуть Франсуа Фійон чи Марін Ле Пен, що посилить позиції Росії у переговорах щодо України. Восени на парламентських виборах у Німеччині перемогу здобуде СДПН при посиленні позицій проросійської ArD «Альтернативи», що також зміцнить позиції Росії. Ослаблення брюссельських структур ЄС буде супроводжуватися інтенсифікацією діалогу Москви з національними урядами. Результати референдуму в Італії 4 грудня демонструють, що вірогідність приходу політичних сил, які підтримають відміну санкцій проти Росії тут дуже велика (7)

Європа братиме участь в угоді Трампа з Путіним як один із ключових гравців пакетних угод. ЄС підтримає надання фінансової допомоги Сирії на відновлення після війни. Правда, позиції Європи в цьому питанні прямо залежатимуть від того, які території залишаться за Асадом, а також від питання повоєнного устрою Сирії. Європейці вже сьогодні попереджають, що в разі збереження Москвою підтримки Асада, за відновлення Сирії повинна буде платити Росія (8).

Європейці будуть також партнерами по антиіділівській коаліції, оскільки це безпосередньо відповідає їхнім інтересам боротьби з ісламським тероризмом у самій Європі. Це потребуватиме зміцнення оборонних структур ЄС. Цей тренд набиратиме силу на тлі спроб Франції та Німеччини створити самостійні оборонні сили, що відповідатиме логіці дій Трампа, який вітатиме самостійніші дії європейських партнерів США в їхній зоні відповідальності, будь то Магриб чи Східна Європа. Крім того, протекціонізм Трампа може привести до ослаблення торгівлі між США та ЄС.Однак це навряд чи станеться швидко (навіть протягом 2017 року), оскільки потрібен час, щоб бізнес відреагував на нові умови.

Такі підходи у відносинах між США та Європою визначать формат угоди з Росією щодо України. Путін вимагатиме поступок щодо України після власних поступок щодо Близького Сходу.

У разі реалізації сценарію «Миротворець» угоди США-Європи з Росією матимуть такий вигляд. США та Європа дадуть згоду на виведення Криму за рамки конфліктної ситуації між Росією і Україною. Де-факто Крим визнають за Росією, де-юре він залишиться за Україною. Санкції за анексію Криму збережуться, але секторальні санкції, які були введені за Донбас, будуть скасовані щойно будуть реалізовані Мінські угоди з Україною.

Путін буде намагатися просувати Мінськ-2 на своїх умовах, але, можливо, пом’якшить позицію з другорядних питань. За такого формату, Росія дасть обіцянку Заходу, що візьме на себе частину витрат, пов’язаних із відновленням Донбасу. Крім того, Росія візьме на себе зобов’язання відкрити свій ринок для України, щоб зняти з порядку денного загрозу економічного колапсу України. Однак Росія, напевно, буде прив’язувати такі дії до зміни політичного режиму в Києві, щоб карт-бланш отримали політичні сили, які підтримають такий курс. У разі реалізації цього підходу Росія, напевно, піде на низку економічних поступок для України (зняття санкцій на українську продукцію, зменшення ціни на газ, відстрочки по кредитах і т. д.).

Зняття більшості санкцій із Росії дасть змогу активізувати її економічні відносини зЄвропою, що сприятиме стабілізації економіки РФ, до чого і прагне Путін.

Базові опції для України за такого сценарію:
По-перше, Україна не отримає фінансової допомоги з боку США. На відміну від демократів, Дональд Трамп буде ретельно вимагати взятих Україною зобов’язань. Ініціатива з надання кредитних гарантій США Україні виходила особисто від віце-президента Джозефа Байдена. У 2017 році Україна буде позбавлена цього ресурсу, що негативно відіб’ється на здатності підтримувати позитивне сальдо платіжного балансу в наступному році (9). Нагадаємо, що в 2016 році воно залишилося позитивним саме завдяки підтримки з боку США, які надали кредитні гарантії.

По-друге, Україна не отримає летальної зброї від США, а фінансова допомога в розмірі 350 млн доларів для ЗСУ в 2017 році може бути скорочена.

По-третє, Україна може отримати технічну допомогу від ЄС на відновлення Донбасу в розмірі 0,5-1,5 млрд. Крім того, напевно, запрацює безвізовий режим із ЄС та асоціація.Україна також може розраховувати на кредитну підтримку з боку країн Європи. Навряд чи вона буде великою, але її може бути достатньо, щоб підтримувати квазі-стабільний стан стагнації української економіки.

По-четверте, створюються умови для переформатування постмайданного політичного режиму в Україні, оскільки виконання домовленостей між США, Європою та Росієющодо врегулювання кризи на Донбасі вимагає відповідних дій з боку президента, уряду і парламенту. США, Європа і Росія вимагають від України:

1. Імплементувати Мінськ-2 у повному обсязі.
2. Для цього провести Конституційну реформу.
3. Провести перевибори до Верховної Ради, якщо це неможливо буде зробити у рамках існуючого парламенту.
4. Провести перевибори президента України в разі, якщо він опиниться в антагоністичних відносинах із новою Верховною Радою (цей сценарій ми розглянемо далі).
5. ОБСЄ гратиме ключову роль як посередник у деескалації ситуації на Донбасі.

Ця логіка безпосередньо зав’язана на мотивації ключових гравців «великої трійки» в цьому сценарії:

Росія зацікавлена в повному переформатуванні постмайданного балансу сил в Україні, який не дозволяє їй реалізувати угоди із західними партнерами.

Європа зацікавлена у зміні балансу сил в Україні, якщо угода з Росією не буде виконуватися. Заради цього вона піде на обмеження допомоги, яка буде дуже потрібною для України в наступному році. Саме тому екс-посол США в Україні Стівен Пайферзакликав Україну не виходити з Мінська-2 (10).

США не втручатимуться, тим більше, не надаватимуть підтримки, якщо Росія і Європа будуть тиснути на Україну для виконання умов, необхідних для запуску «великої угоди».

Таким чином, Україна опиниться в умовах, коли її будуть примушувати до виконання угоди, яку не підтримує значна частина еліт і населення. При цьому Україна критично залежна від зовнішньої підтримки. З цього випливає, що формуються умови для різкої ескалації конфлікту всередині України з приводу імплементації Мінська-2 або наслідків такої імплементації, коли інші регіони можуть вимагати розширення своїх повноважень, як для окупованих територій Донбасу. Варіанти розвитку ситуації ми розглянемо у внутрішніх сценаріях далі.

Сценарій G2 – «Прагматичний»

Цей сценарій є логічним розвитком сценарію G1 в разі, якщо початкові домовленості між США та Росією не спрацьовують протягом декількох місяців через те, що їх неможливо реалізувати на більш низьких рівнях.

Це, перш за все, стосується ситуації на Близькому Сході, де величезна кількість людей і соціальних груп залучено у війну в Сирії та Іраку. При цьому дуже часто за тим чи іншим угрупованням стоять інтереси регіонального або глобального гравця. За цією логікою домовленості між США, Європою та Росією щодо Близького Сходу аж ніяк не призведуть до того, що Саудівська Аравія або Катар припинять підтримку повстанців у Сирії, виходячи зі своїх побоювань щодо зростання впливу Ірану в регіоні. Більше того, якщо за Трампа відносини США із саудитами стануть прохолоднішими, то їхня мотивація підтримувати антиасадівське угруповання не тільки збережеться, але й, можливо, посилиться.

У принципі, це буде повторенням ситуації з домовленостями між США та Росією щодоАлеппо в 2016 році. Як ми всі бачили, домовленості були дуже швидко порушені обома сторонами і війна в Сирії продовжилася з новою силою.

Точно така ж ситуація вимальовується й щодо України, де, розглядаючи сценарій G1, ми вже переконалися, що спроба форсованого проштовхування Мінська-2 в рамках нового видання «Мюнхенської змови» призведе до поляризації українського суспільства і груп впливу серед еліти.

Виникне патова ситуація на обох майданчиках (на Близькому Сході і в Україні), яка може бути подолана за допомогою обмеженої ескалації з боку Росії.

Для Росії фактор часу стає ключовим, оскільки стабілізаційні фонди закінчуються і питання пошуку ресурсів для збереження стійкості правлячого режиму в РФ стає ключовим. Росіяни вже заклали у трирічний бюджет скорочення фінансування оборони удвічі до 2020 року (10). Тому Володимир Путін повинен поквапитися, щоб вийти на той формат угоди із Заходом, який було розглянуто в сценарії G1. Для цього він буде використовувати контекст парламентських виборів у Німеччині (вибори у Франції до моменту входження в сценарій G2 вже завершаться), щоб через тиск на больові точки Європи примушувати її до угоди. Звідси не можна виключати нової хвилі біженців із Сиріїв Європу, що послаблюватиме позиції Ангели Меркель у контексті парламентських виборів у ФРН. Очевидно, що цьому передуватиме черговий етап посилення зіткнень уСирії, які цю хвилю біженців можуть спровокувати. При цьому Туреччина, переслідуючи свої інтереси в торгах із Європейським Союзом, може сприяти переміщенню чергової порції біженців у південну Європу.

Однак ключову роль у просуванні Путіна до своїх цілей все ж гратиме Україна, де він буде застосовувати інструменти дестабілізації політичної системи нашої держави у поєднанні з ескалацією ситуації на Донбасі. Росія також буде підтримувати економічну блокаду України і, можливо, навіть розширить її.

Поки Кремль не досягне завдання щодо переформатування постмайданного балансу сил в українській політиці, реалізація його планів щодо великої угоди із Заходом буде складною. Таким чином, ситуація матиме характер «ні війни, ні миру», як у 2015-2016 роках. Але, провокуючи ескалацію на Близькому Сході та вУкраїні, Путін ризикує посилити позиції яструбів в оточенні Дональда Трампа, а також у Сенаті та Конгресі США. «Яструби» стоятимуть осторонь на першому етапі, коли Трамп зайде в Овальний кабінет і спробує реалізувати свої плани щодо пом’якшення відносин з Росією. Однак, у міру пробуксовки реалізації сценарію G1, їхній вплив почне збільшуватися і позиція США стане посилюватися.

Дії США: За цією логікою, дії Америки в сценарії G2 матимуть такий вигляд. Санкції щодо Росії збережуться на нинішньому рівні. Європа теж їх продовжить влітку 2017 року. Трамп сприятиме зростанню видобутку нафти і газу, що або збереже ціни на поточному рівні, або не дозволить їм піднятися дуже високо, після того як ОПЕК прийняв рішення 30 листопада 2016 року про зменшення видобутку нафти (11).

У відносинах із Європою США почнуть зміцнення своїх союзників у Східній та Південно-Східній Європі у сфері безпеки, поки Німеччина і Франція стагнуватимуть на тлі численних проблем. Польща, Румунія, Прибалтика можуть отримати додаткову допомогу від США у формі кредитів на переозброєння їхніх армій і передислокацію додаткових невеликих контингентів американської армії на території цих країн. Немає сумнівів, що Велика Британія буде активно підтримувати такі кроки.

На Близькому Сході США сприятимуть більшій ініціативності своїх союзників, насамперед, Ізраїлю. Вашингтон також може відновити постачання зброї повстанцям у Сирії, продовжити авіаудари по ІГІЛ, сприяючи зміцненню різношерстої антиігілівської коаліції в Іраку.

При цьому Україну США не будуть підтримувати фінансово, але до кінця року вона може отримати партії летальної зброї в рамках програми допомоги на 2017 рік. Така ймовірність зростатиме в міру посилення спроб розхитати ситуацію на Донбасі з боку Росії, що буде посилювати позиції та аргументацію республіканських «яструбів».

Дії Європи: прагматичному сценарію з боку Європи сприятиме перемога Алена Жюппена виборах у Франції, який займає жорсткішу позицію, аніж Франсуа Фійон, не кажучи вже про націоналістку Марін Ле Пен.

У Німеччині за такого сценарію можлива невпевнена перемога Ангели Меркель із незначною перевагою. Меркель за такого розкладу не матиме стійкої позиції, що штовхатиме її йти на компроміси з іншими політичними силами Німеччини. Іронія полягатиме в тому, що Меркель фактично стане ключовим гравцем євроатлантичного табору в Європі в умовах, коли він дав серйозні тріщини через перемогу Трампа.

Відносини Європи з Росією при сценарії G2 будуть нестійкими. Санкції щодо Росії, як ми вже писали вище, зберігатимуться, як мінімум, в першій половині 2017. Однак деякі європейські країни почнуть відновлювати з нею економічні відносини в обхід санкцій.

На Близькому Сході Європа буде намагатися домовитися з Туреччиною, щоб не допустити нової дестабілізуючої хвилі біженців. Підтримка повстанців буде відновлена у разі нової ескалації війни у Сирії. Європа також буде підтримувати всі зусилля з нейтралізації ІГІЛ.

Україні Європа надаватиме мінімальну допомогу. Безвізовий режим із ЄС буде затягуватися, поки не з’явиться визначеність із політичною архітектурою у Франції та Німеччині після виборів. Євроасоціація також працюватиме з перебоями.

Мотивації ключових гравців щодо України матимуть такий вигляд:

Росія – змінити баланс сил в Україні якомога швидше через інструменти дестабілізації політичної ситуації. Широкомасштабний конфлікт малоймовірний.

Європа – вичікуватиме, поки ситуація не зміниться на краще. Підтримка України мінімальна.

США – вичікуватимуть, спостерігаючи за ситуацією, але можуть надати обмежену допомогу в разі ескалації на Донбасі.

Звідси випливають базові опції для України при сценарії G2 на 2017 рік:
По-перше, серйозна проблема з браком ресурсів, яких не вистачатиме для покриття платіжного балансу. Це сприятиме розхитуванню держави в умовах зростання масового невдоволення і конфлікту інтересів між різними групами еліт.

По-друге, з цього випливає необхідність проведення дострокових виборів до ВРУ, щоб скинути накопичений «соціальний пар». Однак це ризикований крок, який може послабити позиції Порошенка і запустити процес переділу сфер впливу новою парламентською коаліцією. Як наслідок – нездатність проводити будь-які реформи, поки цей конфлікт не буде вирішено. Патова ситуація.

По-третє, розуміння того, що вибори до ВРУ ведуть до патової ситуації, отже, поглиблюють кризу, формує мотивації спробувати піти на силовий варіант як з боку президента, шляхом введення воєнного стану на тлі ескалації на Донбасі, так і з боку його опонентів через організацію вуличних протестів чи перевороту за допомогою силовиків. Ці варіанти ми розглянемо далі у внутрішніх сценаріях.

Виходячи з вищесказаного, напрошується висновок, що після обмежених ескалацій в Україні й на Близькому Сході в рамках сценарію G2 велика трійка США, Європа, Росія вийдуть на розвилку, коли вони будуть змушені або повернутися до сценарію G1, або перейти до сценарію G3 – сценарію конфронтації.

Сценарій G3 – «Конфронтація»

Входження «великої трійки» у сценарій конфронтації малоймовірне в 2017 році, оскільки його розгортання вимагає часу, але він логічно випливає зі сценаріїв G1 іG2, тому ймовірність його реалізації в кінці 2017 року з перенесенням на 2018 роки існує.

Реалізація цього сценарію можлива, коли сторони так і не зможуть прийти до великої угоди в умовах обмеженої ескалації на майданчиках №1 (Близький Схід) і №2 (Україна). Обмеженість ресурсної бази, як ми вже говорили, змушує Володимира Путінапідвищувати ставки щодо США і Європи, володіючи при цьому ініціативою. Курс Трампа на ізоляцію і критичне ставлення до НАТО може підштовхнути Путіна до того, щоб нанести символічний удар по НАТО, зокрема, по здатності Північноатлантичного альянсу виконувати 5 статтю про надання допомоги членам оборонного союзу.

Це означає, що Росія піде на провокацію в Прибалтиці, де здійснить вторгнення у форматі «зелених чоловічків». Цей варіант не передбачає захоплення Прибалтики російською армією, але як головну мету переслідує організаційну неспроможність НАТОвідповісти на цей виклик. Поява в Латвії, Литві або в Естонії “зелених чоловічків” у форматі «народного повстання», «масових заворушень», які створять загрозу втрати керованості в цих країнах поставить НАТО, а також ЄС і США перед проблемою, як на це реагувати. Для Володимира Путіна важливо буде спровокувати конфлікт між США іЄвропою щодо реакції на ситуацію. Немає сумнівів, що багато європейських країн намагатимуться знайти точно такі ж аргументи щодо вторгнення в Прибалтику, як і у випадку з Україною. «Дайте нам аргументи», «це не вторгнення російської армії, а бунт місцевого російськомовного населення», «давайте спробуємо домовитися з Росією, вона має право на інтереси в регіоні» – ці та інші міркування в такому ж дусі в Берліні, Римі, Парижі , Мадриді та інших європейських столицях затягуватимуть час, коли рішення потрібно буде приймати дуже швидко.

Важливим елементом цього сценарію є те, що вторгнення в Балтійські країни буде супроводжуватися посиленням ескалації на Донбасі та Близькому Сході.

На Донбасі Росія може спробувати організувати наступ на Україну з ЛДНР із застосуванням важких озброєнь, щоб вийти на позиції на адміністративних кордонах Луганської та Донецької областей, а можливо, і далі.

Не можна також виключати, що Путін заздалегідь перекине додатковий контингент до Сирії, де також буде загострення, яке може привести до повторення небезпечних ексцесів зі знищенням російського Су-24 турецькими ВПС.

Для Путіна Прибалтика не має першорядного значення, як і Близький Схід, тому логіка удару полягає в тому, щоб запропонувати обміняти два майданчики (Прибалтику і БС), що мають важливіше значення для США та Європи, на один – Україну, і далі повернутися до сценарію G1 .

У цій ситуації ключовою буде реакція США на чолі з Дональдом Трампом.

Для США відповідь на цей виклик визначатиме долю всієї глобальної інфраструктури Америки, на якій ґрунтується їхня міць. Трамп може не відреагувати на заклики про допомогу від НАТО, як це не зробив Барак Обама, коли Туреччиназбила російський Су-24 в листопаді 2015 року та опинилася в ситуації конфлікту зРосією, що підштовхнуло в подальшому Реджепа Ердогана до тактичного зближення з Росією. Якщо така ситуація повториься у більшому масштабі в Бальтійських країнах, то після цього гарантіям Вашингтона більше ніхто не довірятиме, і НАТО просто розсиплеться. США просто втратять свій статус «першого серед рівних», і світ скотиться до стану конфліктної багатополярності, як за часів Віденського конгресу в XIX столітті після Наполеонівських воєн.

Виникне украй небезпечна ситуація, оскільки саме за такою логікою мислили німецькі стратеги в 1914 році та Адольф Гітлер у 1939 році.

У 1914 році Німеччина думала, що Британія не підтримає Бельгію після вторгнення туди німецької армії. Британія підтримала.

У 1939 році Гітлер думав, що Франція і Британія утримаються від оголошення війниТретьому Рейху після вторгнення в Польщу, сподіваючись на повторення чехословацького сценарію. Ці надії також впали, і Німеччина програла.

Тому логіка штовхатиме керівництво США до відповіді на дії. Однак, з огляду на наявність ядерної зброї в обох сторін, тактика буде спрямована на те, щоб локалізувати конфлікти, не втягуючись у лобове зіткнення.

Дії США: Відбудеться різке посилення санкцій з можливим відключенням Росії від системи SWIFT, а також із введенням нафтового ембарго щодо Росії. До речі, це може дуже сильно зіграти на користь США, оскільки стрибок цін нафту призведе до того, що компанії США зможуть добре заробити на її продажу внаслідок зникнення обсягів поставок із Росії.

«Яструби» вийдуть на перші позиції в керівництві США. США почнуть переформатування НАТО, з різким розширенням військової допомоги країнам Східної Європи, куди будуть перекинуті (перш за все в Польщу і в Румунію) додаткові контингенти військ. У Прибалтику, швидше за все, будуть введені сили спеціального призначення зі США і Великої Британії для протидії «зеленим чоловічкам».

В економічній сфері США будуть прискорювати будівництво мережі LNG-терміналів в Європі, щоб послабити її залежність від постачання газу зі Сходу, та посилити вплив своїх енергетичних компаній на ЄС.

Вашингтон також підтримає своїх союзників на Близькому Сході і введе додаткові обмеження на режим Башара Асада в Сирії, не виключаючи морської і повітряної блокади. Ситуація стимулюватиме США до того, щоб зблизитися з Туреччиною і надати додаткові гарантії, аби зафіксувати її в своєму таборі та зупинити тактичий дрейф Анкари на зближення з Росією, що став помітний влітку 2016 року. До речі, не можна виключати, що Туреччина знову опиниться в конфліктній ситуації з Росією через ескалацію в Сирії.

Важливо, що Україна в цьому випадку має добрі шанси отримати і летальну зброю, і фінансову допомогу з боку США.
Дії Європи: У ситуації конфронтації з Росією наслідки для Європи можуть розвиватися у двох варіантах.

Перший – Європа консолідується перед зовнішньою загрозою. Збільшує витрати на оборону, НАТО отримує нове дихання. Зміцнюються позиції євроатлантичного табору в політичному спектрі Європи. ЄС підтримує жорсткі економічні санкції щодо Росії. Крім того, ЄС надає фінансову, а можливо, і військово-політичну підтримку Україні та своїм союзникам на Близькому Сході.

Другий – фактично відбувається дезінтеграція ЄС на «здорове ядро» (Німеччина + Бенілюкс + можливо, Франція + деякі країни Північної Європи) + “безпековокризовий схід Європи”, який будуть підтримувати США і Велика Британія +економічно кризовий Південь «кредитних свиней» (Греція, Італія, Іспанія, Португалія)). У цьому разі з’явиться Європа «інтеграції на різних швидкостях». Кожна країна сама визначатиметься з позицією щодо Росії, тому одні країни будуть підтримувати жорсткі санкції, інші будуть утримуватися від різких маневрів.

І в тому, і в іншому випадку Європа відчуватиме тиск з боку нової хвилі біженців та отримає значні економічні втрати.

Мотиви гравців щодо України в сценарії G3:
Росія – знищення існуючого політичного режиму в Україні через масштабну ескалацію

Європа – повна або часткова підтримка існуючого режиму в Україні (Польща, Велика Британія, Швеція тощо), або політика невтручання (Італія, Греція, можливо Франція і Німеччина)

США – підтримка існуючого режиму в Україні як елемента стримування Росії

Для України такий сценарій G3 матиме найсерйозніші наслідки, оскільки фактично Росія робитиме ставку не на придушення, а на обвалення політичного режиму в найкоротші строки.

Тому виникає загроза, що поєднання трьох базових чинників – фіскальної кризи, геополітичного тиску і соціального невдоволення, можуть зруйнувати українську державу на початковому етапі, коли західна допомога ще не встигне підійти в необхідному обсязі.

Базові опції для України за такого сценарію:
1. Колапс існуючої моделі через брак ресурсів для підтримки життєзабезпечення — варіант Польща 1939

2. Перехід до більш авторитарного режиму в умовах зовнішньої агресії, коли країна зможе вистояти за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів і потужної зовнішньої підтримки. Це варіант Південної Кореї у 1950-1953 роках.

Сценарій конфронтації має два можливих варіанти закінчення:
1. Вихід на новий статус-кво в регіоні та в світі, пов’язаний із тим, що Росія швидко ослабне через жорсткі економічні санкції й змушена буде піти на поступки.
2. Після короткочасної конфронтації повернення до сценаріїв G1, G2.

Сценарії розвитку ситуації в Україні у 2017 році

Як ми вже побачили вище, зовнішні фактори матимуть визначальний вплив на розвиток ситуації в Україні у 2017 році. Критична залежність України від зовнішньої допомоги і загроза ескалації з боку Росії роблять нашу країну заручницею дій наших гравців. Але це не означає, що Україна повинна покірно виконувати те, що їй наказуватимуть із Вашингтона та Москви. Це ви зрозумієте з наших подальших міркувань.

На наш погляд, у 2017 році для України можливі три базових сценарії:

1. Стабільний.
   2. Керована дестабілізація.
   3. Некерована дестабілізація.

Перш ніж ми їх почнемо описувати, слід повернутися до трьох факторів, що визначають баланс у державній системі, які ми розглянули на початку доповіді.Цих факторів три – легітимність, ресурси, зовнішня підтримка.

Тепер ми зведемо їх у таблицю, для простоти розуміння, яка конфігурація факторів є визначальною для того чи іншого сценарію.

Після того, як ми розглянули глобальні сценарії, які матимуть визначальний вплив на ситуацію в Україні, визначимося, який вигляд матимуть внутрішньоукраїнські сценарії.

Фактори	Стабільний	Керованадестабілізація	Некерованадестабілізація
1а. Легітимність внутрішня 1б. Легітимністьзовнішня	Позитивна + чинегативна – Позитивна чинегативна	Негативна, низька Позитивна чинегативна, низька	Негативна, низька Негативна, низька
2. Ресурси	Є+	Недостатньо + чивідсутні +	Відсутні
3. Зовнішня підтримка	Є +	Мінімальний + чи –	Відсутня

Визначення сценаріїв
Стабільний сценарій: Можливий у тому разі, якщо внутрішня і зовнішня легітимність має позитивний або негативний характер. Ресурсів багато або мало. Зовнішня підтримка присутня.

Політичний режим дуже стійкий, якщо має показники плюс за всіма чинниками у таблиці вище (1а + 1б + 2 + 3 +). Прикладом такого політичного режиму є Норвегія чи Швейцарія.

Другий варіант стабільного режиму, коли він має негативну внутрішню, але позитивну зовнішню легітимність, але при цьому в нього є потужні компенсатори у формі великих ресурсів та зовнішньої підтримки. Прикладом такого політичного режиму є Україна за часів Ющенка з 2006 по 2008 роки.

Третій варіант стабільного режиму, коли в нього є висока внутрішня легітимність, при низькій зовнішній за наявності великої ресурсної бази та відсутності зовнішньої підтримки. Це СРСР у 20-ті роки минулого століття або сьогоднішня Росія за Путіна.

Четвертий варіант стабільного режиму, наявність позитивної внутрішньої і зовнішньої легітимності за відсутності ресурсів, але потужної зовнішньої підтримки. Це варіант Південної Кореї під час війни 1950-1953 років і відразу після неї або Сінгапуру відразу після здобуття незалежності.

Сценарій керованої дестабілізації: Внутрішня легітимність низька. Зовнішня слабко позитивна з тенденцією до падіння або взагалі негативна з рядом геополітичних партнерів. Ресурсів недостатньо, тому різко збільшується залежність від зовнішньої підтримки. Тому зовнішні гравці отримують можливість диктувати умови допомоги. Відсутність зовнішньої підтримки або її недостатність призводить до колапсу держави й переходу ситуації до сценарію 3 (некерована дестабілізація). Таким шляхом пішла царська Росія у 1917 році. Однак за наявності зовнішньої підтримки внутрішні гравці з правлячого класу зберігають можливості для маневру та нав’язування своєї волі слабшим соціальним групам. Такий політичний режим вигідний зовнішнім акторам, оскільки він змушений враховувати їхні інтереси на шкоду національним. Як приклад можна привести латиноамериканські режими у 60-80-ті роки.

Внутрішні гравці можуть зменшити зовнішню залежність шляхом реформ, щоб розширити внутрішню легітимність і ресурсну базу. Це робить політичний режим більш стійким і створює передумови для переходу до сценарію 1.

Сценарій некерованої дестабілізації: Всі фактори мають негативні показники. Такий політичний режим нелегітимний в очах народу та зовнішніх гравців, він вичерпав свої ресурсні можливості і не має зовнішньої підтримки. За фактом відбувається колапс держави через внутрішній або зовнішній конфлікт, або внаслідок їх поєднання. Американський макросоціолог Рендал Коллінз описує колапс як наслідок поєднання фіскальної кризи, коли держава нездатна виконувати базові функції. Він збігається з геополітичним тертям, за яким розпочинається повстання мас. Це Австро-Угорщина у 1918 році, сучасна Сомалі, Оттоманська імперія у 1918 році, Гетьманат Павла Скоропадського в Україні в 1918 році, Директорія в Україні у 1919 р.

Тепер, давши визначення сценаріїв, перейдімо до розгляду їх імовірності в 2017 році в Україні.

Сценарій №1. Стабільний

Для реалізації стабільного сценарію у 2017 році в Україні відсутні кілька ключових факторів.

По-перше, ми бачимо низьку довіру до всіх ключових державних інституцій з боку мас, яка продовжує знижуватися. Ніхто з політичних гравців не має рейтингів вище 12-15%, а більшість коливаються на рівні 4-7%.

Рейтинги правлячих партій або вже впали до нуля (Народний фронт), або знизилися до 10% у БПП. Рейтинги опозиційних партій ростуть разом із зацікавленістю змінити баланс на свою користь за допомогою перевиборів у ВРУ, що штовхає Україну в бік другого сценарію.

По-друге, ми бачимо зниження легітимності правлячої коаліції в особі західних партнерів України, які втомилися від корупційних скандалів і незначних успіхів у реформуванні державної системи. Зараз воно наближається до критичної межі і може бути розхитане новою хвилею корупційних скандалів і економічних проблем України.

По-третє, у наявності вичерпаність ресурсної бази Другої Української Республіки , коли Україна за три роки об’єктивних чинників втратила половину експортних надходжень (падіння цін на сировинні товари українського експорту), а суб’єктивні (війна з Росією, що спричинила обвал у торгівлі та зростання витрат на силовий блок, які досягли 5% ВВП) витрати тільки посилили розхитаність економіки. Вона поглиблюється популізмом, який змушує декларувати збільшення мінімальних зарплат удвічі, що не відповідає реальним можливостям економіки. У 2016 році Україні вдалося досягти позитивного сальдо платіжного балансу тільки завдяки кредитам МВФ і кредитним гарантіям США. Однак у 2017 році можливості отримання кредитних ресурсів будуть іще менші через результати виборів у США, Франції та Німеччині.

По-четверте, як ми сказали вище, через зміни адміністрацій у ключових країнах Заходу ймовірність зовнішньої підтримки з боку США та Європизменшуватиметься. При цьому ця підтримка буде безпосередньо зав’язана на здатність України йти у фарватері домовленостей між новим президентом СШАДональдом Трампом і Володимиром Путіним. Однак спроба реалізаціїМінська-2 в руслі пропозицій Путіна обернеться проблемами для Петра

Порошенка у внутрішній політиці, тому він маневруватиме, відтягуючи прийняття рішення. Це ставить під питання отримання допомоги, що зменшує стійкість української економіки.

Президент України може зробити ставку на те, щоб спробувати провести ліквідацію однієї-двох ФПГ, щоб отримати доступ до їхніх ресурсів під гаслами відновлення справедливості. Це, без сумніву, може привести до зростання внутрішньої легітимності в очах мас, але при цьому порушить хиткий постмайданний олігархічний консенсус (14), який привів Петра Порошенка в президентське крісло (15). Олігархи отримають мотивацію почати боротьбу з президентом, що в умовах відсутності зовнішньої підтримки Петра Порошенка, може швидко звалити країну в хаос дестабілізації.

Тому стабілізаційний сценарій виглядає малоймовірним у 2017 році. Для цього немає ні внутрішніх, ні зовнішніх передумов. Тому оцінимо його ймовірність у 5-10%.

Сценарій №2. Керована нестабільність

Цей сценарій передбачає активний пошук зовнішніми і внутрішніми гравцями такої конфігурації, яка найбільшою мірою захистить їхній інтерес. При цьому на вході в цей сценарій більшість гравців впевнені, що мають контроль над ситуацію або отримають його на виході з неї. Цей сценарій передбачає наявність мотивацій на зміни в умовах вичерпаності ресурсної бази політичного режиму. Тому цейсценарій має найбільші шанси на реалізацію у 2017 році.

Для початку необхідно подивитися на мотивації ключових політичних сил. Ми взяли всі парламентські та непарламентські партії, які мають гіпотетичні шанси потрапити в парламент у разі можливих перевиборів.

Політичні сили	Мотивації на утримання або зміну балансу сил
Блок Петра Порошенка	Утримання
Народний фронт	Утримання
Батьківщина	Зміна
Самопоміч	Утримання
Опозиційний блок	Частково зміна (Льовочкін, Фірташ), частковоутримання (Ахметов)
Радикальна партія Ляшка	Скоріше утримання
Свобода	Зміна
Партія Міхеіла Саакашвілі	Зміна
Укроп	Скоріше зміна
«Демократичний альянс»	Зміна
Партія “Відродження”	Утримання
Парламентська група “Воля народу”	Утримання
Партія Рабиновича і Мураєва “За життя”	Зміна
“Громадянська позиція» Анатолія Гриценка	Зміна

Ці політичні сили легко розподілити за двома ключовими ознаками – представництво в парламенті та зростання/падіння рейтингу, і відразу прояснюється, чому вони мають такі мотивації.

Мотивації на утримання

Мотивації на зміну

Фракція в Раді (ос.) Рейтинг БПП 143 10-12% знижується НФ 81 2% відсутній Самопоміч 26 6-7% стабільний Радикальна партія Ляшка 21 6-7% стабільний Група «Воля народу» 19 Конгломерат мажоритарників Партія “Відродження” 24 Рейтинг відсутній, основні позиції на мажоритарці

Фракція в Раді (ос.) Рейтинг Опозиційний блок 43 7-10% зростає «Батьківщина» 21 10-14% зростає «Свобода» 4-5 3-4% коливається «Укроп» у полі впливу близько 15-20 осіб, але своєї фракції немає Рейтинг мінімальний, якщо взагалі є «Демократичний альянс» немає 0,6-1% Партія Міхеіла Саакашвілі немає 6-7% Партія Рабиновича і Мураєва “За життя” 2 ос. Від 3 до 7% “Громадянська позиція” Анатолія Гриценка немає Від 2% до 4%

Політичні сили в лівому стовпчику втрачають рейтинги або бояться втратити, але мають контроль над інститутами влади або задоволені поточними позиціями, оскільки побоюються, що зміна балансу виявиться не на їхню користь.

Політичні сили в правому стовпчику набирають рейтинг або сподіваються, що зміна балансу розширить їхній вплив.

Тому формуються ситуативні альянси, що виходять з мотивації утримати/змінити баланс.

При цьому політичні сили в лівому стовпчику можуть змінювати позицію і перетікати в правий. Наприклад, якщо у 2017 році Петро Порошенко під тискомСША, Європи і Росії спробує провести зміни до Конституції України відносно Мінська-2, то «Самопоміч» може піти в більш жорстку опозицію. Радикальна партія Ляшка також чуйно стежитиме за мінливим балансом, щоб не опинитися в таборі тих, хто програв. Сьогодні РПЛ грає у зв’язці з БПП проти Тимошенко, завтра ситуація може змінитися на протилежну.

Таким чином, на розвиток процесів у тому чи іншому напрямку впливають три групи суб’єктів зі своїми мотиваціями: зовнішні, внутрішні і маси. Останні діють під впливом політичних організацій, але в умовах кризи, коли ми бачимо падіння легітимності державних інститутів і політичних партій, маси можуть діяти спонтанно і вносити додатковий хаос у гру політичних суб’єктів.

Виходячи з цього, у межах сценарію керованої дестабілізації ми бачимо три базових варіанти розвитку ситуації, які, у свою чергу, включають свої підваріанти розвитку процесів:

Варіант А: Дострокові парламентські вибори

Варіант B: Масові протести

Варіант С: Силовий переворот

Продовження за кілька хвилин/годин....