від діда Свирида:
Безчеловечність київської хунти пробила очередне дно, убедітєльно засвідчивши, що в тої хунти не осталося уже нічого святого - навіть елементарне шанобливе ставлення до старості їй чужде і незнакоме.
Особенно страдає від аморальної київської хунти один бєдний, но чисто вдітий старичок з Москви, которий нігде не може знайти на ту хунту ніякої управи – київська кліка п’ятий рік утончонно над ним знущається та з насолодою смикає московського дєдку за його зморщену піпку, не щадя ні человечеського, ні царського достоїнства пожилої людини.
Отчаявшись вирваться із шершавих рук хунти самостоятєльно, той старикашка дістався в пошуках правди аж до Аргентини, де саме проходив саміт Великої дев’ятнадцятки. Але навіть там Хуйло сховатися від вездєсущої хунти не зміг, алчуща причинить старому хричу боль та страданія хунта дотяглася до нього навіть через бурхливі хвилі Атлантичного океану. Після чого в сонячному Буенос-Айресі розігралися воістину біблейські сюжети та моторошні алегоричні сцени, гідні пензля Ієроніма Босха.
Аргентинські страданія знедоленого українцями Хуйла, його витягування навшпиньках перед міровими лідерами, жалібні заглядування у їхні порожні очі та численні безплідні спроби догукатися до совісті світу невмолимо завершувалися безрезультатно - мірові заправили залишилися до волань повредившогося від горя московського старичка черствими, глухими та сліпими.
Дідусь ніколи не приховував, що сільська аналітика базується на прогресивній теорії про україноцентричність сучасного нам світу, хоча ступінь впливу небайдужих українців на розвиток глобальних процесів на планеті ще потребує всебічного та вдумливого вивчення. І найвірогідніше, що справжні роль та місце України в доленосних світових процесах, які визначали обличчя світу в ХХІ столітті, будуть визнані дослідниками майбутніх поколінь. Сьогодні ж ця теорія поки не знайшла в академічному середовищі безумовної підтримки, проте навіть опоненти змушені визнати, що багатьох світових політиків на плаву береже хіба що містична сила гасла «Слава Україні». Або карає і топить. Бо в самом ділі - коли виділяється Україні, наприклад, американська допомога і небайдужі громадяни в Україні довольні, то й Дональд Фредович весь у шоколаді - все у нього «A-OK» та “all right”. Однак варто йому здуру, або в шутку щось сказати хороше в адрес Москви і лічно Хуйла, як крісло під містером Трампом починає предатєльськи поскрипувать, а повз вікна Овального з глухим завиванням і карканням пролітає грізна тінь імпічменту.
Саме тому вирушаючи в Аргентину містер Трамп обачно відмовився від зустрічі з Хуйлом, указавши, що Хуйло сам винуват у своїх бідах - нічого було брати українських моряків у полон. Водночас його президентська охорона отримала вказівку безжально відсікати настирного Хуйла ще на дальніх до Трампа підступах. Однако затюканого українцями Хуйла так просто було не спинить. Нє, ну в самом ділі – п’ять років презідєнт РФ не може нормально, по-человечеськи сісти й випить водочки з президентом США. І покалякать із ним про діла свої скорбні. Так, например, як це преспокійно робив Леонід Ілліч з Річардом Френсісовичем. Або навіть вздорний Микита Сергійович із Дуайтом Девідовичем. Лучше канєшно, так як Йосип Віссаріонович із Франкліном Джеймсовичем, але вже хоть би якось. А в Хуйла ніяк не получається. Уже цілу п’ятілєтку – п’ятілєтку! – Владімір Владімірович не в состоянії поговорить по душам ні з Бараком Хусейновичем, ні з Дональдом Фредовичем. Да что ж ето такоє?!! Тому Буенос-Айрес розглядався в якості чи не останнього решітєльного сраженія за глаза і уші Трампа, більше шансів спокійно покалякать із президентом США у Хуйла схоже вже не буде.
В общем і целом Хуйло в Аргентину зря скатався, він там був явно непрошеним гостем, бо головні події саміту розгорталися за обіднім столом, де спокійно кіряли Трамп і Сі Цзиньпін домовляючись про торговельний мир та економічну стабільність на планеті. Й обидва кидали насмішкуваті погляди на фігуру Хуйла, який здалеку завістліво поглядав на лідерів США та Китаю, раз у раз сумно зітхаючи та поминая київську хунту всує.
Отчаянні попитки Хуйла розжать цепкі пальці хунти та оправдаться хотя би перед фрау Меркель чи мсьє Макроном також ганебно провалилися, хотя аби завоювать симпатії Макрона Хуйло навіть вдався до художніх засобів. Та почав було малювати батальну картину морського сраженія проти превосходящих сил українських буксирів, сильно дивуючи президента Франції навіщо Хуйло намалював якусь сраку. В общем, мірові лідери в Буенос-Айресі не приховували свого сарказму, нєкоторі відверто ржали та презрітєльно тицяли хольоними пальцями у скоцюрблену старечу спину влучно торпедованого українськими моряками Хуйла. Було Хуйлу від чого прийти в отчаяніє.
Не добившись таким образом підтримки чи хотя би человечеського сочуствія ні в Трампа, ні в решти мірових лідерів, бідний, но чисто вдягнений московський старичок вернувся додому, де на нього звалилися нові неприятності. Оказується, НАТО відреагувало на події в Чорному морі міністерським самітом, на якому лунали такі заяви і обсуждалися такі ідеї, на які навіть Рейган із Тетчер би не наважилися. Общий смисл і попередні підсумки НАТОвсього шабашу – Росія всігда винувата, Україна отримує ще більшу підтримку й допомогу, а Путін – хуйло. Доля захоплених в полон українських моряків знаходитиметься у центрі уваги НАТО, відповідь не забариться і вона буде тим ужасніша, що довше Хуйло тягнутиме резіну з поверненням українських моряків додому. Для початку ж – подарунки Збройним Силам України до свята, а Хуйлу – заслужена ним різочка у вигляді ультиматуму по РСМД.
Різочкою перед носом Хуйла хвацько по-ковбойськи махнув містер Помпео, який заявив, що Росії на розмишлєнія предоставляється 60 днів. Після чого США почнуть розгортати свої ракетні бази на гостинній землі своїх союзників у Європі, оточуючи Росію частоколом ракет малої і середньої дальності гораздо плотнєє і гуще, ніж це було в часи СРСР.
Таке откровенне й нагле хамство з боку США і НАТО породило в Кремлі щирі обурення, бо це вже геть нечесно! Адже у США за останні тридцять років союзників существенно прибавилося, а в Росії майже не осталося. Та й ті, що формально є, втайнє мріють записатися у союзники до США.
В сложившихся обстоятєльствах Хуйло зреагував рефлекторно і устами начальника генштабу РФ Герасімова пригрозив нанести ракетні удари по союзниках США. Що означає – угрожати самим США Хуйло по понятним причинам бздить, а угрожая союзним їм країнам приглашає містера Помпео обсудить сложившуся ситуацію та найти з неї взаімоприємлємий в інтересах Москви вихід. Тобто, обична нехитра комбінація Кремля – создать проблему з метою начать з американцями переговори і шось собі під це діло вимутить. Но ось біда – тактика, яка в більшості випадків була успішною у Хрущова та навіть Брежнєва, в ісполнєнії Хуйла стабільно закінчується пшиком. Американці вести торг із Москвою явно не желають, обмежуючись равнодушними зауваженнями, що ультиматуми не обсуждаються, а виполняються.
А от єслі Хуйло так уже хоче вести переговори, то нехай веде їх із київською хунтою та лічно Порошенком – посміюючись додають американці під схвальні кивання європейських лідерів й така порада відзивається в душі Хуйла нестерпним болем. Бо більшого приниження Хуйла годі собі й уявити - пропозицію шось обсуждать із Києвом він може сприйнять лише як лічне оскорблєніє. Ну де ж це таке видано? А щоб якось викрутиться і пояснити, чого він не хоче домовлятися про повернення полонених лічно із Порошенком, Хуйло учора видав епічне.
“Пётр Алексеевич искусно создаёт кризисные ситуации, на самом деле провокационные ситуации – первый шаг. Второй – он тут же перекладывает ответственность за содеянное на Россию. И третий – он хочет тут же продемонстрировать, что он успешно решает проблемы, причём возникшие «не по его вине». Вот в чём всё дело. Нехитрая комбинация. Я в этих комбинациях не хочу принимать участие и не буду”.
Альо, Хуйло, ти чо? Шо значить “не буду”? Ніхто тебе, дурака, і спрашувать не собирається.
Втім Хуйло таки дурне й навряд чи здогадується, що українці вже не перший рік творчо його іспользують в самих невообразімих комбінаціях, отримуючи в результаті великі політичні, воєнно-технічні та фінансово-економічні вигоди, а також – зізнаємось вже чесно - неабияку естетичну насолоду.
Прикметно, кстаті, що вищенаведену фразу Хуйла вже майстерно взяли на озброєння і опоненти правлячої хунти (в просторечії “зрадофіли”), які тут же сердито записали Хуйла в “порохоботи”. Чим неабияк розлютили істинних порохоботів, розгорівся звичний срач, хід та підсумки якого дідуся мало цікавлять. Але дуже схоже, що Хуйло, як і його угорський пітомец Орбан, дійсно щиро вірять у те, що вони в очах українців – непререкаємі авторитети. І що їхні прохання до українців свергнуть нарешті незговорчиву хунту знайдуть в Україні гарячий відгук, українці слухняно побіжать на майдан і срочно возведуть на престол Великої України тих, хто нравиться Москві й Будапешту. Бо ті дурачки дійсно українців не знають. Котрі й свою владу авторитетною не вважають, куди вже там закордонній. Тим паче українці стабільно обирають до влади тих, хто нікому не подобається. Ні близьким, ні далеким сусідам, ні друзям, ні ворогам, ні зрештою самим українцям. Бо такова сложна природа української державності, хоча представникам примітивних государственних образуванній, типу Росії чи Угорщини, цього ніколи не второпать.
А от у чому в українців одностайна єдність, то це у ставленні до Армії. Не думаю, що помилюся, але про Армію України з шаною і повагою відгукуються усі, окрім справжніх ворогів України. Тому ставлення до Армії – навіть якщо воно критичне, але турботливе – є мірилом українського патріотизму, особливо в наш воєнний час.
Дідусь вітає Збройні Сили України зі святом і персонально дякує за почуття спокою та безпеки.
Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за Олега Сенцова, за українських моряків і всіх полонених, та продовжуємо спокійно, посильно, але невпинно допомагати Армії і Флоту України – важливим чинникам формування правильної, прогресивної світобудови. Звісно, україноцентричної
:)
І слєдім, щоб віздє був порядок! А не то, шо січас
:)
Сообщения
