Ну шо тут додаси? Хіба що той жарт :
"Якщо не здатен вичавити з себе по краплі раба, то ми допоможемо,
асфальоукладним катком".
Юрій Винничук
Рабство духу
Сьогодні, 13:09
Нас стали лякати геями і одностатевими шлюбами. Найсмішніше, що страх перед геями відчувають найбільше бабусі й дідусі. ........
Нас стали лякати геями і одностатевими шлюбами. Найсмішніше, що страх перед геями відчувають найбільше бабусі й дідусі. Так ніби саме їм загрожує зґвалтування у неприродній спосіб. Аеропорт у Вашингтоні. Черга на реєстрацію. В черзі розрив метрів три між чиєюсь валізою і наступним пасажиром. Хтось залишив валізу, відійшов, але ніхто з черги навіть не думає обійти її і заповнити розрив. Стоять і терпляче чекають. Ну, це нормально? Нарешті з'являється власник. Побачивши, з якою шанобою поставилися пасажири до його валізи, каже "ескюз мі", а у відповідь бачить усмішки і не чує жодного "факу" або "шіту", які ми так часто чуємо у фільмах, а тільки "ноу проблєм". Мабуть, ви не здивуєтеся, коли довідаєтеся, що валіза була моя. Мандруючи по Америці й Канаді, я відбув більше десятка перельотів і всюди одна й та ж картина: ніхто ніде не намагається прошмигнути без черги. А люди в літаку терпляче чекають, поки хтось там попереду запаковує свій багаж на верхню полицю. Чекають навіть тоді, коли якась жінка, перш ніж закинути свою торбу нагору, неспішно у ній порпається, шукаючи щось, без чого ну ніяк не обійдеться під час перельоту. Уявіть лише цю картину в нас! Та вона б уже почула хтозна-які репліки на свою адресу. Не кажу вже про валізу, яку усі, і я в тому числі, акуратно обійшли б. Нє-е, Америка не та. Не та, що у фільмах. Ходив я там по темних безлюдних перевулках і ніхто мене словом не зачепив. Я б у нас по таких перевулках точно не ходив. А їхня манія притримувати двері! Це якийсь жах! Ти ще за метрів 20, а то й 30, а хтось тобі вже тримає двері в метро, в крамниці, в університеті чи в ліфті, і ти вже не можеш тюпати собі непоспішно, як тюпав досі, а ледь не біжиш! Є ще одна суттєва різниця між ними і нами. Вони матюкаються у фільмах, але не матюкаються в громадських місцях. У нас навпаки. А ці усмішки на всі зуби? Усмішки, адресовані тобі, незнайомому! "Гай!", "Гав ду ю ду!", "Монінґ!" Виявляється, коли люди зустрічаються поглядами, то вітаються навіть, якщо незнайомі. Я вдома і зі знайомими не надто охоче вітаюся. Тобто маю на увазі ручкання, яке мене просто дістає. Хтось навмисне зупиняється, щоб подати тобі руку і йде далі. Для чого? Не досить одного "привіту"? Але ж ні – він ще мусить передати тобі свою колекцію мікробів. Хтозна, що він перед тим тією рукою робив. Ні, тут з незнайомими не ручкаються. Але без жодних церегелів розмовляють. Ото сидять собі люди в аеропорту, перекидаються жартами, галдять, а при цьому видно, що вони ніколи раніше не бачилися і навіть не думають знайомитися, але їм весело. А ми ж знаємо, що сміх без причини – ознака дурачини. Ми сміятися з незнайомцями не будемо і, коли побачимо, що незнайомі люди між собою про щось говорять, ніколи тієї розмови не підтримаємо. Ми не вітаємося у крамницях з продавцями, навіть якщо заходимо туди в сотий раз. У супермаркеті я помилився своїм розміром і повернув усі шість сорочок, які перед тим вибрав, порозщіпав і переміряв. У мене ті сорочки прийняли теж з усмішкою. Хоча я відчував деяку незручність. Так, ніби я у чомусь завинив. Тобто у мене було природнє відчуття українського покупця в українській крамниці. Але продавчиня відреагувала неприродно – усмішкою. Я пишу зараз про Америку й Канаду, але Європа у багато в чому така сама. І поки я перебував на іншому континенті, Україна перла до Європи. Усі балакучі голови регіоналів, які ще недавно агітували за Тайожний союз, раптом повернули свої чутливі флюгери на Захід. Але було щось у цьому всьому надумане, підозріле. І я не помилився. Повернувшись в Україну, я почув, що флюгери знову молотять ту саму січку, яку й молотили. Їм знову хочеться в обійми Путіна. Нас стали лякати геями і одностатевими шлюбами. Найсмішніше, що страх перед геями відчувають найбільше бабусі й дідусі. Так ніби саме їм загрожує зґвалтування у неприродній спосіб. Бо що таке ЄС, як не "євросодом"? До яких лише "аргументів" не вдаються тайожники! "Комсомольская правда в "Украине" взагалі уже перейшла на ксенофобію: "В Европу хотите? В какую – увиденную в автобусном окне тура выходного дня, где все чисто и вкусно, или к арабам и туркам с их плодовитостью и ленью?" Це вже щось нове. Дамочці, яка це написала, справді до Європи зась. А далі стали нас лякати зростанням цін: "було 19.99 гривень, стане 19.99 євро". І це брехня. Бо продукти в Європі дешевші, ніж у нас – не вони ж до нас отоварюватися їздять, а ми до них. А в Америці можна одягнутися набагато дешевше, ніж в Україні. Усі, хто там з наших побував, відправляють додому цілі паки одягу, купленого на розпродажах. І це новий якісний одяг. "Луганчанам не нужны нахлебники из ЕвроСоюза", "Россия, Беларусь, Украина – святая Русь" – волають транспаранти. І це вже взагалі на голову не налазить. Яких "налєбніків" страхаються луганчани? Та хто до них поїде? А з трьох країн до святої Русі має стосунок лише Україна, бо Білорусь була раніше Литвою, а Росія – Московією. Це вони їдучи до нас, писали "в Русь". Навіть із Суздаля чи з Новгорода. "Асоціація з ЄС – простір без російської мови". Уявляєте, який жах? І знову ж – кого найбільше це страхає? Бабусь і дідусів, які ніколи в Європі не були й не будуть. Свідчу: незнання будь-якої мови в Європі чи Америці не проблема, до вас поставляться все одно з увагою і витратять свій час, аби вирішити вашу проблему. Скажімо, англійську на слух я ще сприймаю погано. В Канаді сприймав, там говорять виразніше. В Америці було важче. Але жодного разу я ніде не заблукав, не запізнився на рейс, не сплутав термінал, бо всюди мені буквально на мигах розтлумачували, або ж ледь не за руку проводжали і показували. А, зрештою, я дуже скоро второпав, що треба тільки уважно читати усі написи, бо усе там докладно написано. Це у нас ти можеш пройти кілька кварталів і не знати, де знаходишся, бо таблички з назвою вулиці відсутні. Особливо у новобудовах – там узагалі можна чутися, як у джунглях. В Америці на кожному розі стоїть стовп з вказівником. "Асоціація з ЄС – добровільне рабство. За це пролив кров твій дід?" – не втомлюються борці з ЄС. Але у чому рабство? На прикладі безлічі людей бачимо, що, виїхавши за кордон, можна дуже швидко заробити на квартиру і авто. Будівельники в Канаді отримують по 4-6 тисяч доларів за місяць, кваліфіковані ще більше. Звичайний підсобник, студент, який ходить за будівельниками і зачищає, отримує дві і пів тисячі. Четверта хвиля еміграції в Америці й Канаді – це усе успішні, задоволені життям люди. Ніхто з них себе рабом не відчуває. "Після вступу Польщі до Євросоюзу ціни на товари для жителів країни впали на 70%", – повідомив генеральний консул Республіки Польща в Донецьку Якуб Волонсевич. При цьому він додав, що "і зараз ціни на продовольство, на будь-які товари, які раніше продавалися в три рази дорожче, вільні, і не можуть бути вищими, ніж в інших країнах Євросоюзу. Оскільки існують єдині принципи. Не може товар у Польщі коштувати, приміром, у 2 рази дорожче, ніж у Німеччині, тому що підприємці поїдуть відразу до Німеччини й куплять цей товар там. І ціни зрівнюються. Це перевага". А от спікер Рибак розповів, що у Греції панує безробіття, а вона ж у Євросоюзі. Але чомусь я не бачу в Україні безробітних греків, зате в Греції – працюють наші.
Так багато різної брехні сиплеться на наші голови, що не встигаєш реагувати. Однак якась частина людей у це вірить, а потім йде хресною ходою і несе усі ці божевільні транспаранти. Вони бояться рабства, але чомусь не відчувають, що давно стали рабами. Їхнє злиденне життя їх цілком влаштовує, бо вони не бачили іншого. Та й чи побачать колись?
Юрій Винничук
Більше читайте тут:
http://tsn.ua/analitika/rabstvo-duhu-322345.html
Сообщения
